(аргументації тощо)

- depart from one's word

1. n

1) випадок; обставина; стан справ; справа; становище

2) докази, аргументи, міркування; аргументація

3) юр. судова справа, випадок у судовій справі

4) особа, що перебуває під наглядом; хворий, пацієнт; поранений

5) грам. відмінок

6) розм. дивак, чудило, «тип»

7) розм. любов, закоханість

8) скриня; ящик, коробка; скринька

9) сумка, чемодан

10) футляр, чохол

11) покришка (м'яча)

12) корпус, оправа

13) тех. оболонка, кожух; капот

14) військ. гільза

15) вітрина; засклений стенд

16) книжкова шафа

17) друк. набірна (складальна) каса

2. v

1) розм. придивлятися, оглядати

2) класти в ящик (скриню, футляр тощо)

3) вставляти в оправу

4) відкладати в довгий ящик

* * *

1) випадок; обставина; стан ( справ), обставини

2) докази, аргументи, міркування; аргументація

3) судова справа; pl судова практика; докази, аргументація у ( судовій) справі; казус; судовий прецедент (тж. the case of law); судове рішення

4) особа, яка знаходиться під наглядом (лікаря, поліції); хворий, пацієнт, досліджуваний

5) захворювання, випадок

6) клієнт ( адвоката)

7) гpaм. відмінок

8) стан

9) cл. "тип", дивак

10) cл. дім розпусти (тж. case house)

11) регістр клавіатури; оператор вибору (тж. case statement)

1) ящик; коробка; скринька; контейнер

2) сумка; валіза; дорожній несесер 3 футляр; чохол; піхви; покришка; оболонка

3) корпус ( годинника); тex. картер ( двигуна); камера; тex. оболонка; кожух; касета

4) вiйcьк. гільза

5) набір, комплект ( інструментів)

6) вітрина; засклений стенд; гірка ( для кришталю); книжкова шафа

7) бyд. коробка (віконна, дверна)

8) наволочка

9) пoлiгp. складальна каса

10) пoлiгp. палітурна кришка

1) класти в ящик та ін. [див. case3]; упаковувати в ящик, пакувати (тж. case up)

2) вставляти в оправу

3) (with, in) покривати; обшивати

4) гipн. укріплювати свердловину обсадними трубами

5) cл. саджати в одиночку

6) зривати ( справу); відкладати ( у довгий ящик)

7) зміцнюючий шар

n доводи, докази, аргументи, міркування, аргументація

- case against smth. аргументи проти чогось

- case for smth. аргументи на користь/ на захист чогось

- to base one's case on smth. обґрунтовувати свою аргументацію чимсь

- to have a good case мати хорошу аргументацію

- to make out a good case for smth. навести переконливі доводи на користь чогось

- to make out one's case довести свою правоту; обґрунтувати свою точку зору; навести свої аргументи на користь своєї пропозиції

- to press one's case енергійно доводити свою точку зору, наводити нові і нові докази; добиватись свого

- to put one's case over smth. добитись свого в чомусь; провести свою пропозицію/ свій план тощо

- to state one's case викласти свої міркування

1) ведення ( чогось); піклування; ціна; видаток; орендна плата; нарахування; сума позову; збір, мито; податок; доручення, завдання, місія; завідування; обов'язок, зобов'язання; вимога; заставне право; обтяження ( речі); обвинувачення, звинувачення, ставлення за вину; відповідальність; пункт обвинувачення; обвинувальний висновок; обернення догани ( або стягнення); письмова деталізація вимог сторони у справі; особа, яка перебуває під опікою (піклуванням); напуття присяжним ( з боку голови суду); аргументація по справі; аргументація у позовній заяві на спростування можливих аргументів відповідача; військ. висновок суду; розм. в'язень

2) стягувати, збирати, обкладати; нараховувати, покладати видатки ( на когось); призначати ціну; доручати; покладати (обов'язки, функції тощо), зобов'язувати; вимагати; обтяжувати заставою; обвинувачувати, звинувачувати, висувати обвинувачення ( проти когось); інструктувати (напучувати) присяжних засідателів ( про голову суду)

•

- charge a jury

1) логіка (наука)

2) логічність, логіка (аргументації тощо); закономірність; розумність

3) логічна частина обчислювальної машини

* * *

1) логіка ( наука); логіка, логічність ( аргументації); закономірність; логіка, неминучий висновок; неминучість якої-небудь поведінки

2) логічна схема; алгоритм

3) здоровий глузд

ТЕОРІЯ ( від грецьк. υεωρία - розгляд, міркування, вчення) - 1) В широкому розумінні - особлива сфера людської діяльності та її результатів, яка включає в себе сукупність ідей, поглядів, концепцій, вчень, уявлень про об'єктивну діяльність, протистоїть практиці як предметно-чуттєвій діяльності і водночас перебуває з нею в органічній єдності. Т. виростає з практики, узагальнює її та обґрунтовується нею, а практика осмислюється, організується і спрямовується Т. В цьому розумінні Т. набуває дещо метафоричного значення. Філософський зміст взаємодії Т. і практики розкривається через взаємозв'язок категорій теоретичного і практичного. 2) У власному розумінні - форма вірогідних наукових знань, що дає цілісне і систематичне уявлення про закономірності та сутнісні характеристики об'єктів. Т. є найрозвинутішою і найдосконалішою формою організації наукового знання. Серед інших форм (абстракції, асоціації абстракцій, гіпотези тощо) Т. вирізняється багатьма ознаками і насамперед будовою і пізнавальними функціями. В процесі пізнання Т. виступає як система понять, висловлювань, умовиводів, зведених до єдиного об'єднавчого начала, роль якого відіграє певна узагальнююча ідея. Характерним для будови теорій є те, що всі її твердження і поняття поділяються на дві групи. Перша, кількісно невелика, охоплює сукупність вихідних понять і тверджень, що лежать в основі Т. і формулюють фундаментальні закони чи властивості об'єктів, які вивчає теорія. Вихідні твердження називаються принципами, постулатами або аксіомами. Другу групу становить сукупність похідних понять і тверджень Т., що з тією чи іншою силою логічної необхідності випливають з вихідних тверджень. Похідні твердження називаються логічними наслідками, висновками або теоремами. Прийнятий спосіб логічного встановлення істинності теорій (спосіб доведення) тісно пов'язує між собою всі поняття та твердження і створює логічну структуру Т., надаючи їй характеру цілісної, відносно замкненої системи знання. В пізнавальному відношенні Т. є істинним знанням. Вона є узагальненням об'єктивних фактів, досвіду, суспільно-історичної практики людей, формулює закони, що визначають відношення між об'єктами. Т. є формою систематизації наукових знань, способом опису об'єктивної дійсності та засобом пояснення її закономірностей. Т. здатна передбачати нові явища, закономірності, тенденції розвитку тощо. Кожна розвинена наука будується з багатьох відносно самостійних і пов'язаних між собою Т. Розрізняють різні типи Т. За предметом їх поділяють на математичні, фізичні, біологічні, соціогуманітарні тощо; за будовою - на дедуктивні, істинність тверджень яких встановлюється шляхом виводу із тверджень вихідних, і недедуктивні, істинність тверджень яких доводять за допомогою аргументації фактами. Дедуктивні Т., побудовані як логічне мислення, називаються формалізованими. За характером відношення до дійсності розрізняють Т. змістовні, коли Т. є відображенням конкретної частини реальності, і формальні, коли Т. виступає тільки як форма, безпосередньо не пов'язана з тією чи іншою предметною областю. Формальні Т., що їх розглядають як сукупність упорядкованих знаків, називають знаковими або логістичними системами; коли ж упорядковану сукупність знаків розглядають у зв'язку з певними їх значеннями, то такі формальні Т. називають мовами (Т. як мова) С. еред сукупності Т., споріднених за своїм предметом, виділяють фундаментальні Т., які займають провідне місце в тій чи іншій науці. Вони є основою її розвитку, формують спосіб мислення, який панує в цій науці. Напр., у сучасній фізиці такими Т. є квантова механіка, теорія відносності, в біології - еволюційна теорія, генетика. В сучасних умовах Т. виступає основною формою розвитку науки. Т. виникає, як правило, у вигляді гіпотези на базі узагальнення наукових фактів. Гіпотеза переростає в Т. внаслідок перевірки її за допомогою досліду, спостереження, практичного застосування.

ІДЕОЛОГІЇ ПОЛІТИЧНІ - сукупність взаємопов'язаних ідей, символів та переконань, призначених об'єднувати людей задля спільних політичних цілей та дій Н. а відміну від ідеологій-світоглядів (див. ідеологія), І.п. з'явилися тільки в останні століття європейської історії - у т. зв. епоху Модерну. У їхньому виникненні вирішальну роль відіграли концепції політичної філософії. Уточнення поняття "І.п." пов'язане з дискусією щодо співвідношення між течіями політичної філософії та І.п., які на них ґрунтуються. І перші, і другі, як правило, позначають одними і тими ж термінами - "лібералізм", "консерватизм", "демократичний соціалізм" ("соціал-демократизм"), "націоналізм" тощо. Відмінність полягає в тому, що політична філософія - це теоретична діяльність: політичні філософи обдумують політичні ідеї (звідси - важлива роль критичної перевірки, раціональної аргументації тощо). На противагу цьому, в І.п. більшу роль відіграють переконання; вони націлені на те, щоб спонукати людей до дії, об'єднавши їх у відповідному політичному русі. Тож хоча джерелом І.п. є ті чи ті ідеї політичної філософії, ідеологи мусять спрощувати ідеї, застосовувати символи, метафори, а то й ритуали, аби впливати не тільки на розум, а й на почуття та уяву. В І.п. більшу роль відіграють ціннісні переконання (на противагу критичній перевірці) і тому вони схильні до догматизму. Крім того, І.п. мусять пристосовуватися до психічних особливостей тих, кого прагнуть об'єднати, - до їхніх соціальних та економічних потреб, до стереотипів їхнього мислення та поведінки. Чим вищим стає рівень політичної культури суспільства, зокрема інтелектуальної культури, тим більше І.п. мусять дбати про розширення елементів політичної філософії та політичної науки. Цей постійний взаємозв'язок і взаємодія течій політичної філософії з І.п. приводять до того, що перший крок на шляху виявлення особливостей тієї чи тієї І.п. полягає у з'ясуванні ідей тієї течії політичної філософії, на якій вона ґрунтується. Другий крок полягає у дослідженні того, як застосовують ці ідеї у практиці політичного руху. Зв'язок традиційних західних І.п. з відповідними течіями політичної філософії виявляється, зокрема, у тому, що перших та других об'єднують спільні теми обговорення, як то: поняття людини; цінність та істина; суспільство та історія; держава та політика. Відмінності між різними І.п. можуть мати за підставу - відмінності у розумінні людини, те, які цінності є найважливішими та яку ієрархію цінностей пропонує дана І.п., а також - як дана І.п. розуміє суспільство, історію, державу, політику (див. лібералізм, консерватизм, націоналізм, анархізм, комунізм). Для характеристики різних І.п. суттєвим є застосування епістемологічного виміру, що допомагає встановити ставлення даної ідеології до істини, тобто встановити міру її реалізму та раціоналізму. Одні із І.п. виявляють більшу міру реалізму, інші ж більшою мірою схильні до покладання на символи й метафори, до творення міфів, утопій і т.п В. тім, критика І.п. не може бути націлена на цілковите усунення ідеалів, міфів та утопій, адже вони є неодмінними складниками будь-якої культури. Вона може стосуватися, по-перше, того, які саме ідеали, міфи та утопії підтримують чи творять І.п., по-друге, способів їх здійснення. Так, ідеал чи утопія "царства свободи" в комунізмі сам по собі не викликає заперечень: критика його утопічності (нереалістичності) ґрунтується на доведенні того, що засоби досягнення цього ідеалу, які пропонує дана ідеологія, здатні утвердити тільки щось цілком протилежне. Сказане тут про роль цінностей та ідеалів в І.п. дозволяє глибше зрозуміти природу політико-ідеологічного дискурсу в демократичному суспільстві (у тоталітарному суспільстві цей дискурс, як правило, відсутній, якщо не брати до уваги певні суперечності всередині домінуючої І.п.). З одного боку, суперечка І.п., кожна із яких надає пріоритет якійсь одній цінності як найважливішій, покликана підтримувати деяку рівновагу цінностей. З другого боку, наголошення однієї цінності як найважливішої може ставити під загрозу утвердження інших цінностей: здійснення свободи може ставити під загрозу порядок (стабільність), перебільшений наголос на порядкові може підважувати свободу і т.д. Зусилля сучасних філософів зосереджені, по-перше, на тому, аби з'ясовувати ті, часто приховані, передумови ("пресупозиції"), які лежать в основі різних ідеологічних позицій, а, по-друге, на тому, щоб сформулювати деякі принципи етики спілкування, які б забезпечили цивілізований характер політико-ідеологічних суперечок: це приводить до застосування ідей герменевтики та комунікативної філософії.

Ньютон, Ісаак (1643, Вулсторп, Англія - 1727) - англ. фізик, математик, засновник класичної і небесної механіки З. акінчив Триніті-коледж Кембриджського ун-ту (1665), обіймав у цьому ун-ті фізико-математичну кафедру. Од 1672 р. - член Лондонського королівського тов-ва, од 1703 р. - його постійний президент С. творена Н. механіка стала класичним взірцем наукової теорії дедуктивного типу, започаткувавши парадигму і стиль наукового мислення на декілька століть вперед. Науковий підхід Н. полягав у встановленні на основі емпіричного досвіду фундаментальних принципів (понять, законів), з яких за допомогою кількісно-математичних методів виводяться висновки, що їх можна співставити з емпіричними даними. Такими фундаментальними принципами класичної механіки стали три відомих основних закони, а їх узагальненим виявом - закон всесвітнього тяжіння. В розробленій ним методології наукового пізнання Н. був послідовником індуктивного методу Бекона, вимагаючи чіткого розмежування достовірного наукового знання і натурфілософських уявлень та виключення довільних тверджень з науки. Відоме гасло Н. "гіпотез не видумую" було спрямоване проти введення у наукову теорію експериментально не обґрунтованих гіпотез. Однак воно не означало цілковитої заборони на їх застосування у науці (сам Н. є автором багатьох фізичних гіпотез, зокрема про корпускулярну природу світла, далекодії, причинного взаємозв'язку всіх без винятку фізичних явищ тощо), але вимагало, щоб гіпотези були упідлеглені природі явищ, а не навпаки В. они, за Н., складають лише рівень знання "другого плану", яке наділене статусом ймовірності, а не достовірності. Важливу роль для розвитку природознавства і філософії Нового часу мали праці Н. з проблем простору і часу. Ньютонівська субстанціальна концепція простору і часу, в якій абсолютний пустий простір є "вмістилищем" матерії, завжди однаковим і непорушним, відповідала фізичній картині світу тієї епохи і була панівною в природознавстві XVII - XIX ст. Протилежна їй реляційна концепція простору Ляйбніца як порядку (відношення) взаємного розташування множини індивідуальних тіл, які існують одне поряд з іншим, а часу - як порядку явищ або станів, що змінюють одне одне, залишалась тривалий час не затребуваною природознавством. Хоча, як показав Кант у двох перших антиноміях в "Критиці чистого розуму", обидві концепції простору і часу - Н. і Ляйбніца - не можуть бути ні доведені, ні відкинуті, оскільки вони ґрунтуються на полярних категоріях (конечності і безконечності, дискретності і неперервності), які інтерпретуються як взаємовиключні, а не як взаємодоповняльні, взаємопроникні. Тільки у фізиці XX ст. ідея Ляйбніца про сутність простору як порядку існування речей набула в загальній теорії відносності конкретно-фізичної аргументації. Каузальна картина механічних зв'язків Н. обумовила появу механіцизму як однобічного методу світорозуміння, на підставі якого пояснювався не тільки фізичний, а й органічний світ, включаючи людину. Труднощі та фаталізм у поясненні природи та вчинків людини, які виникали при цьому, долались у філософії Канта (людина - одночасно і упідлеглена природним закономірностям, і вільна істота), Гегеля (існування людини обумовлене історією), марксизму, екзистенціалізму, персоналізму тощо.

[br]

Осн. тв.: "Математичні начала натуральної філософії" (1687); "Полеміка Г.Ляйбніца і С.Кларка з питань філософії і природознавства" (1715 - 1716).

- case administration

- departure by airplane

- presentation in court of cases

1. n

1) спина

2) спинка (стільця тощо)

3) спинний хребет; поперек

4) задня (зворотна) сторона; задній план

5) виворіт, спід, підкладка

6) гребінь (хвилі, пагорба)

7) корінець (книги); спинка (палітурки)

8) обух

9) гірн. найвищий рівень (виробки)

10) геол. висячий бік (пласта)

11) спорт. захисник (у футболі)

12) корито; чан; великий бак

2. adj

1) задній

2) віддалений, дальній

3) зворотний

4) запізнілий, відсталий; старий

5) амер. затриманий, прострочений (про платіж:)

6) військ. тиловий

3. adv

1) ззаду, позаду

2) назад, у зворотному напрямі

3) знову

4) осторонь, віддалік

5) тому

6) указує на зворотну дію

4. v

1) підтримувати, підкріпляти

2) закріпляти (якір)

3) зміцнювати, підпирати

4) субсидувати, фінансувати

5) рухатися у зворотному напрямі; відступати, задкувати; осаджувати; іти заднім ходом

6) сідати на коня, їхати верхи

7) класти на підкладку

8) прилягати ззаду

9) амер., розм. носити на спині

10) бути спинкою (підкладкою); бути фоном

* * *

1) спина

2) спинка ( тварини)

3) pl високоякісні, першосортні шкури

4) спинка ( одягу)

5) спинний хребет; хребет; поперек, крижі

6) задня, тильна частина ( чого-небудь)

7) тex. задня грань ( різця); затилок або обух інструмента

8) задня, більш віддалена частина ( чого-небудь); задній план

9) зворотний бік; зворот, виворіт

10) гребінь (хвилі, гори)

11) нагота, неприкрите тіло ( коли мова йде про одяг); одяг

12) cпopт. захисник (тж. full back); half back півзахисник

13) мop. кіль; кільсон

14) гipн. висячий бік ( пласта); покрівля ( вибою); стеля ( виробки); кліважна тріщина

15) нижня дека ( музичного інструмента)

16)

1) задній

2) віддалений, далекий

3) зворотний

4) запізнілий, відсталий; старий; допотопний

5) пepeв.; aмep. затриманий, прострочений; виплачений за минулий час

6) вiйcьк. Тиловий

1) позаду, за

2) назад

3) знову

4) тex. ( у напрямку) проти годинникової стрілки

5) тому

6) із запізненням; з відставанням

7) указує на відповідну дію

8) указує на стримування або затримку

9) у сполученнях

1) підтримувати ( проект), підкріплювати ( аргументацію) (тж. back up)

2) закріплювати ( якір); зміцнювати; підпирати ( стіну); нахиляти; притуляти

3) субсидіювати; фінансувати

4) ставити (на гравця, боксера, коня)

5) (on) сподіватися, розраховувати на (кого-небудь, що-небудь)

6) рухати у зворотному напрямку; осаджувати; відводити

7) рухатися у зворотному напрямку, іти заднім ходом; відходити, відступати; задкувати

8) сідати на коня; їхати верхи; об'їжджати коня

9) покривати; прилаштувати спинку; ставити на підкладку

10) примикати, приєднувати ( ззаду)

11) підписувати, скріплювати підписом; затверджувати; візувати; фін. індосувати ( вексель)

12) акомпанувати; супроводжувати музикою (тж. back up)

13)

1) закінчення, завершення

2) укладення (договору тощо)

3) висновок

4) результат, наслідок

5) юр. рішення суду

* * *

1) закінчення, завершення

2) укладення ( угоди)

3) умовивід, висновок; висновок силогізму

4) результат, наслідок

5) юp. рішення суду; заключна частина або узагальнення документа чи аргументації в процесі

n зв'язність, послідовність (доводів, аргументації тощо)

АКСІОЛОГІЯ ( від грецьк. άξια - цінність, вартість; λογοζ - слово, поняття, вчення) - вчення про цінності, філософська теорія цінностей, що з'ясовує якості і властивості предметів, явищ, процесів, здатних задовольняти потреби, інтереси і бажання людей. Теорія цінностей формується у XIX - XX ст. Вводячи поняття цінностей, Кант, протиставляє сферу моралі (свобода) сфері природи (необхідність) і тим самим окреслює головні аксіологічні питання - значення, вибору, повинності, належності, обов'язковості, оцінки, ставлення тощо. У творах неокантіанців проблема цінностей набуває самостійного трансцендентального значення. Одним з перших засновників А., як самостійної філософської галузі, був Лотце, який трактував поняття "цінності" як аналог поняття "значимість". Розвиваючи погляди Лотце, Коген трактував цінності як поняття "безумовного" (мета, моральне благо), що протистоїть досвідові, але надавав йому характеру загальності і необхідності. Риккерт розробляє вчення про цінність як основу теорії істинного знання і моральної дії, з'ясовує відмінність між "цінністю" і "нормою". У XX ст. систематичні дослідження проблеми цінностей продовжує Гартман, який, зокрема, посилює аргументацію на користь доведення засад об'єктивної природи цінностей тезою про "інтенціональність" ціннісних відносин. За Гартманом, цінності не піддаються раціональному пізнанню і оприявнюються лише в особливих почуттях (любов і ненависть), що змушують людину інтуїтивно віддавати перевагу тому чи тому способу поведінки. Перрі аналізує значення і базові принципи цінностей за допомогою поняття "інтерес", а Дьюї розвиває натуралістичну версію А. (прагматичний інструменталізм). Проблема цінностей - центральна в філософській антропології (Шелер, Плеснер, Гелен). За Шелером, цінності - це сфера феноменального, яка визначається апріорністю. Ідея Бога - вища цінність. Переживання цінностей - не психічний, а космічний акт, отож, аксіологія Шелера набуває трагічного відтінку. Тільки завдяки актам духовної діяльності можливо увійти у світ цінностей. Різні аспекти теорії цінностей подані в працях таких сучасних філософів, як Бахтин, Деррида, Тулмін, Блументаль, Іванов.